гортаючи старий зошит...

На днях з'їздив на малу батьківщину, порився у старих речах, пригадав минуле, ґеймерське включно. Спогадів багато, тому вибірково вирішив поділитись тим, що випало пограти влітку двадцять та десять років тому назад.

Звісно літо в дитинстві більше асоціюється з активнішим відпочинком. Озеро, велосипеди, активний відпочинок разом з братом. Так приблизно і було у 1996 році. Грати зовсім не хотілось. І не тільки через сонечко за вікном. Тоді я вже встиг пограти на шістнадцятибітках на прокаті, та на ПК у мами на роботі, і домашня восьмибітка «Сюбор» вже не могла подарувати жодних нових вражень. Час від часу я брав Duck Tales 2, чи бився з кимось у Special Mortal Kombat – неліцензований порт культової гри, ну і звісно можна було спробувати пройти Double Dragon Battle Toads, та після декількох годин азартної гри, знову програти на відрізку десь між останнім та передостаннім босами.

Десять років тому, у 2006ому ситуація для ігор теж була так собі. Перший раз в житті я працював на одній і тій самій роботі довше року, і був захоплений цим понад міру. На роботі ми переїхали в новий офіс, з потужнішими комп’ютерами, де навіть знайшовся Red Alert 2, який я іноді включав по кінцю робочого дня. З ґеймерської апатії мене висмикнула гра, на яку я з друзями вже очікував впродовж деякого часу.

Не секрет, що експерименти у четвертій частині «Героїв» сприйняли не всі фанати. Тому навіть після їх виходу ми продовжували грати у стару-добру «трійку». Після демо-версії, що встигла походити по руках, у багатьох з’явилась надія, що цього разу ми отримаємо саме те продовження, на яке всі так довго чекали і не отримали у четвертій частині.

Не дивлячись на відчутні візуальні зміни, Heroes of Might&Magic V стали саме тою грою що повернула нас у минуле, замість привнесення революцій, про які ми ніколи не просили. Гра звісно страждала від традиційних вад пострадянської індустрії: баги, погана оптимізація, невідлагоджений баланс, що виправлялись на ходу численними патчами. Очікуючи на саме такий розвиток подій, я одразу махнув рукою, і придбав з першого дня ліцензійну версію, аби потім не було проблем з «заплатками». На той момент знайти ліцензійну гру можна було в одному-двох магазинах, а ринок ПК був виключно піратським. Зрештою свою вартість гра відробила більш ніж повністю: в «п’ятірку» ми грали запоєм, збираючись після роботи на буднях, і з обіду на вікенді, але майже завжди до опівночі. Важко порахувати скільки часу утікло за ходами в "Героях", а тим більше у очікуванні свого ходу.

Мабуть треба прийматись за огляд героїчної серії ))).