ZERO TOLERANCE

PLATFORM	SEGA GENESIS
GENRE	FIRST PERSON SHOOTER
RELEASED	1994
PUBLISHER	ACCOLADE
DEVELOPER	TECHNOPOP

перша публікація http://playua.net/retrooglyad-zero-tolerance-abo-doom-dlya-bidnyh/

«ДУМОПОДІБНІ»

Громіздка назва first person shooter, або її абревіатура FPS не завжди була відома у ґеймерському середовищі. На початку дев’яностих, стрілялки від першої особи називали «думо-подібними», наслідуючи назву найкращої на той момент гри в цьому жанрі. Сам «Doom» був мірилом технічної відповідності платформи вимогам сучасності, саме тому власникам Mega Drive та Genesis довелось ковтнути гірку пілюлю: грань, за якою залізо не стягувало вимог культової гри, пройшла саме через приставки від Sega. Особливо це було образливо через те, що сходинкою вище розташувалась Super Nintendo, яка отримала відносно повноцінний порт, а от на Sega жанр практично не існував. Технічні можливості приставки були більшим чином розраховані на яскраві платформери та екшени з так званим ізометричним виглядом. Станом на 1994 рік, «думоподібні» ігри на приставці від Sega можна було порахувати на пальцях однієї руки, навіть якщо це була трьохпала лапа черепашки-ніндзя. Спочатку, в 1992 році на консоль було жахливо портовано гру «Corporation», також відому як «Кібер-коп». А два роки по тому вийшли два інших та одночасно останніх представники жанру: «Bloodshot» (анонсована в Америці, але не випущена під назвою «Battle Frenzy») та «Zero Tolerance». Перший вийшов більш-менш прийнятним, зі скидкою на можливості платформи, і навіть пропонував сплітскрін мультиплеєр, хоча нічим особливим, окрім «думоподібності» не відрізнявся, а от про останній ми поговоримо детальніше.

Якщо і зараз, даний жанр рахується більш територією ПК, то можете уявити, наскільки це було так в часи «Doom», коли власне навіть думка про ексклюзивний для приставки шутер від першої особи, була нечуваною, тому така гра, сама по собі викликала щонайменше скептичну та прискіпливу увагу. Ще більш дивно, що «Zero Tolerance» не тільки не загубилась, але навіть знайшла певне визнання. Якщо для геймерів на Genesis гра мала нечесну перевагу ледь не єдиної в своєму роді, то для індустрії, щоб відзначити її винятковість, цього було замало мало. Проте «Zero Tolerance» все одно принесла в жанр деякі нові та оригінальні речі.

Для більш-менш мультижанрових власників консолі від Sega, до яких себе може віднести і автор цього огляду, «Zero Tolerance» був обов’язковою покупкою, чи принаймні картриджем, вартим спроби на прокат. А далі, це становилось питанням, чи гарні сторони гри, та бажання зіграти у щось на зразок «Doom» на екрані домашнього телевізора, переможуть недоліки гри, що уходили корінням в надра старіючої приставки, та обмеження носія. 

  

Гравець не перепив, просто стартове лого Sega «оберталось»	«Екколейд» проіснував 15 років з заснування у 1984, коли був поглинений «Інфогреймс»
На початках розробники були не проти пошабашити без ліцензії	Початкове меню

ПРОЩЕНІ БУНТАРІ

Не можна назвати «Accolade» надто прогресивним видавцем, скоріш просто досвідченим, можливо навіть консервативним, враховуючи багатосерійність їх головних франчайзів, серед яких було місце різним жанрам. Випуск шутера від першої особи на Sega, важко назвати ризикованим кроком, адже в кон’юнктурі популярності «Doom», що був живою та безкоштовною рекламою для ще нечисленного жанру, потреба у такій грі для консолі Sega однозначно була. На момент початку розробки «Zero Tolerance», видавець як раз встиг примиритись з Sega, після тривалих судових суперечок стосовно необхідності для сторонніх видавців ліцензуватись у виробника консолей. Парадоксально, навряд чи в самій Sega чекали на те, що бунтівний видавець випустить гру, що стане одним з найяскравіших проектів, які запам’ятались на їх консолі.

Для розробки, Accolade підрядили земляків з Technopop, вибір, що був би дивним, якби гра не вдалась, але студія розробників стрибнула вище голови. «Zero Tolerance» вийшов не банальним клоном «Doom», а самобутнім продуктом, з власними геймплейними фішками, і якби не застаріла графіка консолі, на яку ексклюзивно вийшла гра, її чекала б значно більша відомість та визнання. Навіть цього вистачило для комерційного успіху і як результат, видавець замовив продовження, що мало отримати назву «Beyond Zero Tolerance», його розробка, нажаль зайняла більше часу, ніж тривала цікавість до приставок минулого покоління. Недороблену частину навіть неофіційно випустили обмеженим тиражем, проте відомості вона вже набула пізніше, на емуляторах та піратському ринку країн, що розвиваються.

Екран опцій міг виграти приз на конкурсі мінімалістів від ґейм-дизайну	Система паролів заміняла збереження гри, як видно по кількості символів, варіантв було немало
Справжня заставка	Викладення сюжету зроблено в стилі повідомлення, яке отримує загін перед завданням

ВІКНО В СВІТ

Гравці ПК зі стажем пам’ятають, що для шутерів було звичною справою, зменшення робочого вікна гри, для підвищення працездатності ресурсів комп’ютера. Зараз цього досягають, переважно зменшенням роздільної здатності. На приставці, звичайно такої можливості не передбачено, тому розробники попіклувались про гравця самотужки, визначивши той розмір екрану, при якому процесор Sega справиться з грою в сучасному та графічно-вибагливому жанрі. Проблема лише в тому, що «вікно в світ» вийшло більш схожим на щілину, що зупинило багатьох нетерплячих гравців вже на першому рівні. Віддаючи належне творцям «Zero Tolerance», не можна не визнати, що вони максимально акуратно вийшли з цієї ситуації, шляхом оформлення екрану під вигляд з шолома персонажа. Оглядова частина займає приблизно 30-35% від всього екрану, над нею розташований інвентар, зліва індикатор кількості ворогів, справа здоров’я, нижня половина екрана розділена на три частини, в лівій знаходиться монітор повідомлень, в правій абсолютно безкорисна перепустка персонажа, а по центру, найкорисніша, після оглядової частини – фішка екрану – мапа оточуючого середовища. Враховуючи те, що через деякий час гравець адаптувався до невеликого вікна, а також використовував переваги карти під ним, головний недолік гри буквально відходив на задній план, по мірі концентрації очей.

З позитивних сторін такого специфічного огляду варто назвати майже widescreen співвідношення сторін, що забезпечувало ширший кут зору, а також відносно плавну роботу ігрового рушія, проте навіть так, рівні не промальовувались далі певної відстані. Зате, завдяки непоганим текстурам та грамотному дизайну рівнів, те що потрапляло в кадр, радувало зовнішнім виглядом. Оточення змінювалось по мірі проходження гри, і мало нагадувало про одноманітні сірі пейзажі конкурентів на консолі. На допомогу обмеженим можливостям приставки прийшло вже згадане промальовування рівнів, зблизька сцени відображались настільки детально, наскільки це було можливо, але при віддалені вигляд об’єкту змазувався, а за певної межею об’єкт щезав в темряві.

Анімація для спрайтів у грі виконана досить номінально, проте вона присутня, гравець може бачити як переміщення ворогів, так і якою стороною вони повернені до нього. Дизайн ворогів зроблений до певної, не дуже вибагливої межі, деякі з них виглядатимуть дещо смішно та дивно, але після пари атак Ви сприйматимете їх цілком серйозно та без посмішки. Після знищення, від ворогів лишаються тіла. Тіла, до речі, стали ще однією фішкою гри, по ним також можна стріляти, після чого вони зазнаватимуть відповідних змін. На цьому «яскравість» не закінчується, якщо кінчити ворога навпроти стінки чи аналогічної поверхні, на ній лишиться слід біологічних матеріалів від жертви. Слід буде повільно стікати додолу. Решта візуальних ефектів переважно стосується застосування зброї, але будуть тут і спрайтовий вогонь, і туман тощо.

Хоча ніхто і не очікував, що графіка гри на старіючій консолі буде конкурентоспроможною, її рівень цілком задовольняв, звичайно з врахуванням ґеймплею. Так, це не «Doom», але не надто гірше «Wolfenstein 3D».

Дещо іншу реакцію викликають музичний та звуковий супровід гри. Деякі оглядачі з числа сучасників гри, не сильно перебільшуючи, радили вимикати музику перед початком. Не хитрий ритм, який можна почути на заставці, і справді переслідуватиме гравця в трьох різних варіаціях, впродовж всього проходження, від більш-менш нейтрального в першій третині гри, до майже дратівливого під кінець. Одноманітність не єдина проблема місцевого саундтреку, якість виконання також може посперечатись за титул найгіршого музичного супроводу на Sega. Дивно, але при тому, що розробникам не вдалось втиснути у картридж прийнятну музику, гра може похвалитись голосовим супроводом значимих дій гравця, в тому числі оголошеннями про підібрані предмети, попередженням низького здоров’я, тощо. Голос диктора теж невисокої якості, але цілком розбірливий, разом з рештою ефектів, звукова бібліотека звуків гри налічує півтори сотні позицій, які можна (але не варто) перевірити в меню опцій.

Заради шутера від першої особи, геймери Sega були готові поступитись і звуком, і музикою, і навіть вікном огляду, і «Zero Tolerance» вдалось протиснутись в те невелике коло ігор, яким пробачили їхні недоліки, заради бажання мати саме цю гру, саме на цій консолі.

Надписи на стінах додавали антуражу та були частиною оздоблення рівнів	Прибулець-краб, як і більшість монстрів небезпечний тільки зблизу
Ліфт – універсальний засіб переміщення між рівнями-поверхами в грі	Величезний перший бос виглядав доволі лячно, після «хіляків» на попередніх поверхах

ОДИН ПРОТИ ПРИБУЛЬЦІВ. ЗНОВУ

Перші ігри в жанрі, користувались певною свободою стосовно сюжету, точніше манери його подання, або відсутності як такої. Навіть іконічний «Doom» не балував гравця деталями, стосовно того, що саме відбувається з його персонажем. «Zero Tolerance» частково наслідує законодавця жанру, сюжет гри поміщений у фантастичний сеттінг, щоправда без містичних ноток в стилі «Id». Стартова заставка за допомогою пари картинок та титрів вводить гравця в курс не дуже оригінального, але типового та притаманного епосі оповідання.

В майбутньому людство цілком очікувано заселяє свою сонячну систему і згодом стикається з ворогами по розуму. Після того, як на орбітальній станції завелись прибульці, а зв'язок з нею зник, уряд відряджає туди елітний загін, з однойменною грі назвою, для повної зачистки приміщень об’єкту та попередження вибуху пошкодженого реактору. Хоча загін складається з п’яти оперативників, гравцю буде доступний лише один з них за вибором. Самотужки доведеться звільнити цілу космічну станцію, від доків і до реактора. Після чого, виявиться, що загарбники у відчайдушній спробі, напали на урядову будівлю на самій Землі. Її теж потрібно буде звільнити, від даху і до підвальних приміщень, де чужинці почали відкладати потомство.

Тобто, сюжет являє собою традиційну тогочасну канву, лишаючи гравця фантазувати стосовно решти неописаних подробиць. Проте варто обов’язково відзначити, що оздоблення рівнів виконано логічним чином, в міру графічних потужностей консолі, Ви бачитиме, чи навколо інженерний відсік, чи теплиці, чи офісні приміщення. Це додаватиме плюсів атмосфері гри, що навмисно виконана в похмурих тонах, межуючи з хоррором, проте не переступаючи цієї межі, через відносно слабких ворогів, та звуки, що попереджують про них.

Досьє на одного з персонажів гри	Гра мала непогані задні плани
Оранжереї, що зрозуміло не тільки з написів на стінах але і по зовнішньому вигляді	В будівлі оформлення рівнів кардинально змінюється

ХОДИ, СТРІЛЯЙ, ЗБИРАЙ

Зараз важко уявити собі жанр більш простий, ніж шутер від першої особи, адже бігти вперед та стріляти – завдання, що опанували мільйони навіть самих казуальних гравців. Проте, в першій половині дев’яностих, ситуація була дещо інакшою. Ігор в жанрі було значно менше, а ґеймплей ще був досі специфічним, в порівнянні з більш популярними побратимами, та і модель гри ще не була універсальною як зараз, зокрема керування. Про консольний шутер як про підвид – годі і казати.

Розробники «Zero Tolerance» не стали сліпо копіювати інші ігри, а навіть вирішили зробити власні поліпшення. Зокрема, навчили гравця присідати та підстрибувати, а також не тільки бити руками за відсутності зброї, але і ногами. Більш з бідності, ніж з почуття новаторства, грі нав’язали інвентар, що мав обмеження, але ця деталь суттєво впливає на хід гри, змушуючи планувати витрату боєприпасів та спорядження. Оскільки ворогів тут багато, витрати боєприпасів потрібно планувати відповідним чином, зберігаючи зброю, що буде мати використання в подальшому, спершу витрачаючи менш корисні зразки. Звичайно, решта ґеймплею зводилась до традиційного ходіння та стрільби.

Опиняючись на рівні, гравець знатиме, яка кількість ворогів чекає на нього, для цього є відповідний індикатор. Проте повну зачистку приміщення робити не обов’язково, можна знайти вихід на наступний рівень, але пароль, що виконує функцію зберігання, Вам дадуть лише, коли індикатор монстрів сягне нуля. Кожен вид ворогів, має специфічний звук, що лунає при його появі, це дає можливість підготуватись. При правильному виборі зброї, більшість ворогів лягає з першого-другого пострілу. Враховуючи складність прицілювання, та відсутність перехрестя, гра допомагає стріляти за допомогою різновиду автоприцюлюваня, тому влучати зовсім не складно, головне тримати мішень приблизно по центру огляду. Для цього доведеться опанувати нескладне, але відносно повільне керування рухами персонажа. Поворот виконується незвично повільно, при цьому вороги переміщуються жваво, тому автоприціл є незайвим, особливо в сутичках з юрбами монстрів.

Арсенал гри незвично різноманітний як для скромного консольного проекту. Присутні всі традиційні для жанру види зброї, від обов’язкових пістолета та дробовика, до важкого озброєння на зразок базуки та вогнемету, а також вибухові боєприпаси, лазери та спорядження, що буде корисним за тих чи інших обставин у грі: ліхтарик, прилад нічного бачення, бронежилет, вогнегасник, детектор ворогів тощо. Звичайно є тут і аптечки, з яких можна поповнювати здоров’я персонажа, що втрачається в ході сутичок з ворогами. Якщо лічильник життєвої енергії дійде нуля, то поточний персонаж буде втрачений, і гравцю доведеться обирати іншого. Всього доступні п’ятеро героїв, з різними здібностями та різним початковим набором спорядження, під стать своєму тренуванню. Це важко назвати класами, але певні здібності справді різняться, стрілець має більшу відстань ведення вогню, підривник – підриває, медик більш ефективно використовує аптечки, електронщик – відповідне обладнання, розвідник швидко бігає та може битись самими руками та ногами (хоча все одно не раджу). В разі втрати всіх п’яти персонажів, гра закінчиться програшем. Щоб уникнути цього – систематично обслідуйте приміщення, щоб уникнути нападу одразу з декількох сторін, та прислуховуйтесь до попереджувальних звуків, що видають монстрів, і звісно, не підпускайте їх на ближню дистанцію, це шкідливо для здоров’я. Влучання у персонажів дезорієнтують гравця, відкидаючи назад, в сторони, на підлогу, чим збивається приціл і як результат відкривається можливість для ще більшої шкоди.

У дослідженні рівнів велику користь принесе тактична мапа, прямо під вікном огляду, повна карта рівню викликається кнопкою «старт». На тактичній карті-радарі також будуть відображені видимі для Вас вороги (а також за наявності біологічного сканера всі вороги загалом).

Вже згаданий інвентар та збиральництво мають свої правила, за відсутності можливості скинути предмет чи зброю, Вам потрібно повністю витратити їх заряд, щоб звільнити місце в інвентарі під нову знахідку, якщо вона Вам справді потрібна. Основним джерелом поповнення боєприпасів будуть тіла ворогів, хоча трапляються вони і самі по собі. Кожен вид боєприпасів одночасно містить в собі і саму зброю, на випадок якщо Ви викинули її раніше. Звісно, таке рішення викликане малою кількістю кнопок на базовому ґеймпаді приставки, окрім рухів та поворотів на «хрестику», і мапи на кнопці «старт», у Вас буде ще три дії на решті кнопок, це вогонь, вибір зброї чи предмету, та так званий «генератор стрейфу» - тобто вмикач ходіння боком, що вже тоді був важливою складовою жанру.

Оскільки ми з розумінням ставимось до технічної сторони питання, єдиним головним недоліком ґеймплея лишається відсутність різноманітності і суттєвого чергування у лавах ворогів, це тягне за собою відсутність необхідності постійно підлаштовувати під них манеру гри. Навіть нетипові вороги, як правило трапляються у однорідних загонах та впродовж певного часу, що дозволяє відносно комфортно відстрілювати їх без зміни зброї, не лишаючи штучному інтелекту шансів. Через це гра швидко стає прогулянкою, за винятком декількох підлаштованих несподіванок, на зразок снайпера чи нечислених засад, і босів.

Нажаль в мене так і не зявилось можливості побачити в дії кооперативний режим проходження гри, так в «Zero Tolerance» був справжній мережевий мультиплеєр: за наявності, двох приставок, двох картриджів гри та з’єднувального кабеля, одразу двоє гравців могли одночасно проходити кампанію. Змагальний режим був відсутній, але гравці могли при бажанні і повоювати один з одним завдяки «friendly fire».

Як видно на тактичній карті, ще один краб заходить справа, хоча ми його ще не бачимо	Мертвий краб, трупи можна нівечити
Пресловутий снайпер	Прилад нічного бачення виводив графіку на реалістичний рівень

ПОСТУПОВА ЗАЧИСТКА

За доступності мапи, та за не дуже вибагливої складності гри, проходження «Zero Tolerance» не є важкою справою. Консервативна та ретельна зачистка, без залишення ворогів в тилу, плюс правильний вибір зброї – попіклуються про більшість проблем на шляху гравця. На зброї можна зупинитись дещо детальніше.

Гравець починає з пістолетом, та швидко знаходить рушницю. Обидві зброї не варто економити. Пістолет можна використовувати на початку на середніх дистанціях, рушницю на ближніх. Як тільки випаде нагода, поміняйте пістолет на щось інше.

Найбільш корисною зброєю є імпульсний лазер, він дозволяє вражати цілі на великих відстанях, на межі промальовування картинки в грі. Його варто завжди мати з собою. Досить універсальною зброєю є пістолет з лазерним прицілом, він має автоматичний вогонь, а також має червону точку прицілу на екрані.

Решта зброї має вужче застосування. Граната традиційно ефективна в кімнаті. Гранатомет, завдяки потужності заряду, варто використовувати проти груп ворогів, та можливо босів. Вогнемет також добре застосовувати проти груп ворогів, але вже зблизька, нажаль до нього завжди не вистачає припасів.

До суперечливих пристроїв, варто віднести міну, не рахуючи підривника, з числа загону, вона спрацьовує не тільки на ворогів, але і на Вас. Враховуючи, що рекомендованим методом проходження є настирлива зачистка всіх приміщень під нуль, то способів ефективного застосування для міни лишається небагато: адже за Вами вже всіх знищено, а попереду Ви будете йти самі.

Окрім зброї, в грі трапляються різноманітні корисні предмети та прилади. Звичайно найпоширенішою знахідкою буде аптечка, якою можна поповнити втрачену життєву енергію персонажа. Допоможе зберегти здоров’я бронежилет, що витрачається на десять відсотків за кожне влучання. В пошуку ворогів допоможе біосканнер, його батарея швидко сідає, але Ви гарантовано не будете здивовані кількістю ворогів у кімнатах перед їх зачисткою. В умовах погіршеної видимості допоможуть ліхтарик та прилад нічного бачення. Інколи гравець стикатиметься з полум’ям, його можна прибрати вогнегасником, або пройти крізь у відповідному захисному костюмі.

Ворогів можна умовно поділити на солдат, монстрів, роботів та босів. Солдати різного ступеню мутації можуть являти небезпеку різного рівня, ближче до кінця гри вони стануть значно небезпечнішими та живучішими. Оскільки солдати ведуть вогонь дистанційно, їх бажано одразу знищувати, рушницею в упор, або лазером здалеку. Роботи рухаються лінійно та є легким ворогом. Монстрів є одразу декілька видів. Собаки рухаються швидко, маневрують, та небезпечні в зграях, відступайте та відстрілюйтесь. Краби нападають згори, але легко застрілюються з відстані. В останній третині гри, ворогами переважно будуть жуки у зріст людини, вони дуже ефективно кусаються, тому не підпускайте їх до себе, жуки будуть намагатись наблизитись, тому в нагоді стане зброя ближнього бою.

Не впевнений чи варто вказувати як окремого ворога снайпера, так як він зустрінеться лише один раз, на першому рівні другої частини гри – на даху. Снайпер періодично підіймається на даху будівлі, що знаходиться паралельно стороні даху з відкритим краєм, по якому Ви будете переміщуватись, найкраще вбити його з лазера, але можна застосувати і базуку. Якщо не виходить – просто пробіжіться, бажано в бронежилеті, снайпер не входить до кількості ворогів обов’язкових до знищення.

Декількома поверхами нижче, гравець почне стикатись з камерами спостереження, їх можна зістрелити в стрибку, але з рештою не варто, у випадку тривоги вороги почнуть вибігати з навколишніх кімнат, що дещо оживить проходження, а також згідно чуток, на одному з рівнів без цього не вийде вбити всіх ворогів – частина лишиться закритою в одному з приміщень. Це не робить проходження гри неможливим, так само як у випадку зі снайпером, чи пошуками шляхів між поверхами, що змусять походити кругами, розробники «Zero Tolerance» змогли розбавити відносно одноманітний геймплей парою несподіванок тут і там. До цього можна віднести і босів, не знаючи про яких, при першій зустрічі, гравець міг не слабо налякатись.

Тактика проти босів, тим не менш, не є ускладненою. Першим Вам трапиться великий робот. Другий бос – величезний зелений мутант, дуже живучий, до речі. Останній бос – це жук переросток, з гарматою що росте прямо з інопланетного мозку. В усіх випадках найкращим рішенням буде лазерна гвинтівка, інколи можна також застосувати базуку. Якщо стане зовсім важко, пам’ятайте, що вороги не можуть заходити за певну межу біля ліфтів/сходів між рівнями, Ви може використати це на свою користь, ховаючись від них.

На останньому рівні найоптимальнішою тактикою буде спровокувати боса наближенням до центральної частини карти, потім втекти до довгого коридору і відступаючи розстрілювати монстра з лазера. Гру буде пройдено, коли останній бос помре. В усіх випадках, наближаючись до кінцевих рівнів локації, намагайтесь накопичувати заряди до лазера, щоб бути готовим до битви.

Якщо гравцю стане погано, екран червонішатиме, чи точніше ставитиме рожевим	Другий бос – величезний зелений мутант
Мертві персонажі отримують скупу позначку в особисту справу	Пес-мутант на небезпечній відстані

ЕКСКЛЮЗИВ

«Zero Tolerance» був покликаний замінити «Doom» на Сега, очевидно, що задача ця була завідома нездійсненною, але натомість у розробників вийшла автентична гра, з власними сильними та слабкими сторонами. Гра фактично стала єдиним іграбельним шутером від першої особи для цієї консолі, та першим повноцінним консольним ексклюзивом в цьому жанрі. В 1994 мало хто міг оцінити цей факт, чи включити його до складу переваг гри, і зараз, по проходженню десятків років, коли жанр став по-справжньому мультиплатформенним, досягнення «Zero Tolerance» тим більше важко помітити, але для власників шістнадцятибіток від Sega значення цього шутера неможливо недооцінити, адже це був їх власний «Doom», гра в найкрутішому тоді жанрі.

Жук йде в атаку	Ближче кінця гри, оформлення рівнів змінюється у відповідності до смаків інопланетян
Останній бос	Після перемоги на Вас чекає ще одне повідомлення з викладенням сюжету, точніше його закінченням

+ ПЛЮСИ:

+ Жанрова унікальність на своїй платформі

+ Не дивлячись на технічні обмеження, движок гри видає достойну картинку

+ Нові можливості, деяких з них не було навіть в самому «Doom»

- МІНУСИ:

- Маленьке вікно огляду

- Жахлива музика

- Передбачувані та слабкі вороги

ОЦІНКА Завдяки, жанру «Zero Tolerance» посіла непорушне місце серед найкращих та обов’язкових до ознайомлення ігор на «Мега Драйв», але навіть якщо відкинути ексклюзивніть, це все одно якісний шутер.

А-

This review (excluding images and otherwise registered trademarks or other intellectual property that has been used here for non-profitable purposes of making this review) is copyrighted to Andy Nagorny © 20165. All rights reserved.

Zero Tolerance presently is an official registrated trademark of Eidos Interactive originally registered to Technopop, Inc. Zero Tolerance game is licensed to Sega and published by Accolade. Game and its images are an officially registered properties of its respective owners. All rights reserved.